Підписуйтесь на нас:

Віктор Таран: «У цьому сезоні футзал Житомирщини зробив черговий впевнений крок уперед»

08.05.2019

Закінчився по-справжньому гарячий та багатий на яскраві події футзальний сезон Житомирщини. Високий рівень якості проведення змагань, грамотний менеджмент і як результат - фінальні ігри, які виправдали всі сподівання глядацької аудиторії.

- Вікторе Леонідовичу, відчуваєте полегшення із закінченням футзального сезону?

- Ще ні. Закінчився сезон - це номінально закінчились ігри, закінчилась організаційна робота, але зараз звіти, підведення підсумків - це також додає роботи. Але, з точки зору наявності вільного часу, стало легше.

- Як вважаєте, футзал Житомирщини зробив новий крок вперед у цьому сезоні?

- На мій погляд, так. Не хочу виглядати суб’єктивним, але відповім на це питання не як голова Асоціації футзалу Житомирської області, а як голова комітету аматорського та масового футзалу України.

Я уважно слідкував за чемпіонатами, які проходили по регіонам, а також, звичайно, був присутній на фіналах, що проходили у Житомирі та в Ужгороді. Обидва фінали фактично показали, що на сьогоднішній день, на мою думку, Житомирський чемпіонат - один з найсильніших в Україні серед аматорських змагань і, відповідно, житомирські команди - одні з найсильніших. І цьому є підтвердження - житомирський ФК «ІнБев» став чемпіоном серед аматорів, а ФК «Енергія» – володарем Кубку серед аматорів.

І справа навіть не втому, що вони виграли, а справа в тому, що я бачив їхніх конкурентів. І сьогодні я впевнено можу сказати, що серед 15 команд, які з’їжджалися на фінал, небагато команд та регіонів, які зможуть скласти конкуренцію. Не хочу нікого образити, але це дійсно так. А що таке команда-чемпіон, яка їде на Всеукраїнський фінал- це консистенція така всього чемпіонату. Якщо сильний чемпіонат, то з нього викристалізовуються й команди потужні. Плюс до того, це особливо чітко видно на другому фіналі, коли проходив фінал Кубку регіонів. Чому? Є багато регіонів, де є команди, які з хорошим фінансовим станом, збирають гравців і відповідно мають гарний тренувальний процес. Але в багатьох регіонів - це одна команда, яка вже декілька років поспіль стає чемпіоном, і біля них немає нікого, тобто ніхто конкуренцію не створює для них.

У нас же на сьогоднішній день, наприклад, "Енергія" стала володарем Кубку, так само міг "Атлет-Житомир" складати конкуренцію і показати гарну гру, я впевнений, що ще й "Грантех" і "Квара" теж могли конкурувати у другому фіналі. У першому - ні, там фінал чемпіонський і там найсильніші команди регіонів, але в нас 2, 3, 4 і 5 команди нашого чемпіонату, я впевнений на 100%, не були б на останніх місцях в Ужгороді. Якби поїхали, вони б грали на рівних з іншими регіонами – це перше, що хочу особливо відмітити. Друге, що мені особисто приємно, - за роки роботи Асоціації футзал Житомирщини став прикладом для всіх регіонів. Хочу навести той приклад, що такі регіони як Київ, Одеса, Харків, Львів зараз в Україні не є одноосібними диктаторами футзальної теми і моди, хоча це регіони з великою футзальною історією і традиціями.

Футзал Житомирщини у цьому сезоні зробив черговий впевнений крок у розвитку і зараз виглядає сильнішим. І це стосується не тільки нашого регіону, а й загалом футзалу України.

- Назвіть ключові події футзального сезону на Житомирщині.

- Сам Чемпіонат міста Житомира у цьому році – це подія. Це найпотужніший, наймасовіший, найсильніший з точки зору конкуренції чемпіонат на моїй пам’яті. За останні 11 років не пам’ятаю чемпіонату сильнішого за цей. Це загалом 44 команди і як наслідок конкуренція в усіх лігах. Якщо говорити спортивними термінами, то це була справжня «заруба». Кожен матч - це була боротьба за очки і, плюс до того, наймасовіший чемпіонат. На сьогоднішній день маємо 452 гри і це дуже багато. Якщо хтось займався колись організацією змагань, то 452 гри – це організаційно дуже складно. Ми порахували всі фінальні події: фінал Житомира та області, чемпіонати України і турніри між школярами, ветеранами, в яких взяли участь Житомирські команди - все разом склало 10 турнірів. 10 турнірів загальнообласного, загальноукраїнського рівня – це також багато. Цей сезон – це також подія, якщо порівнювати з минулим.

- Цьогорічний чемпіонат Житомира – це 44 команди в 4 Лігах, 452 матчі, близько 800 гравців. Які інструменти популяризації футзалу в регіоні Ви використовуєте?

- Ніяких (сміється). Дай Бог, щоб так складалося й надалі. Питання тільки в одному: з року в рік підвищення якості, відношення організаційного комітету, врахування відношення гравців і керівників команд того самого турніру, тобто, це все природнім шляхом створює атмосферу цікавості до футзалу. Як у будь-якому бізнесі, в будь-якій роботі - якщо ти створюєш якісний продукт, то він цікавий всім іншим.

Тому цьогоріч не взяли і використали якісь спеціальні інструменти для популяризації футзалу і скликали 44 команди. Ні. Це робота останніх 5 років загалом всієї Асоціації. Із року в рік це накопичується і у цьому сезоні маємо такий результат. Не хочу сказати, що максимальний, адже в минулому році 36 команд для нас уже був пік, тому що є певна статистика футбольного менеджменту.

Не може кожен грати в футбол – це зрозуміло, і на певну кількість населення в місті та інфраструктуру (у нас не дуже розвинену, я вважаю, 2 зали - це мало) є певна максимальна кількість команд. Наше завдання - створення якісного продукту, до якого проявлятимуть зацікавленість усі, хто до цього не проявляв, а також поява нових команд, нових облич.

Я не хочу наврочити, але у минулому році думав, що 36 команд - це максимум і більше футболістів немає. Але є різні фактори, перше – це цікавість до чемпіонату як такого, друге – суттєву роль зіграла адміністративна реформа. У нас були команди ОТГ, але не в такій кількості. Оскільки у нас чемпіонат відкритий, тобто беруть участь команди з Житомирського району і не тільки (наприклад Олевськ). Плекаємо надію, що будуть і надалі з’являтися нові команди.

- На Вашу думку, яка команда з чемпіонату м. Житомира показала себе як найбільш прогресуюча?

- Стовідсотково «Квара». Це команда, яка зайшла як новачок Вищої Ліги, яка в цьому сезоні склала конкуренцію топовим командам, яка грала в нічию і навіть вигравала у команд першої трійки. Команда з потужним бійцівським характером і яка проявила себе дуже прогресивно. Не хочу образити інші команди, наприклад, такі, як "ГранТех", "Форца", бо поважаю їхніх керівників і гравців, але вони грають стабільно. Ці команди не можна назвати саме прогресуючими, їх можна назвати хорошими, сильними та стабільними. А "Квара" - це команда цього сезону, яка "вистрелила" несподівано і дуже потужно.

- Сезон приніс багато нових вражень. Як почували себе житомирські команди та команди області у плані стабільності протягом усього сезону?

- По-різному (сміється). Ну, це нормально. Переходили гравці, але радикальних змін не було. Стабільності ніколи не буде, це ж футбол. Якби усі результати були передбачувані, не було б тих емоцій, за які ми любимо цей вид спорту. Спортивна форма, настрій, мотивація гравців на кожну гру - це все відіграє свою роль. Скажу більше, я не зустрічав ще у жодному виді спорту стабільності: чи то у боксі, чи у легкій атлетиці і т.д. Тобто, стабільності стовідсоткової не можна ніколи очікувати.

- Вдруге вже в історії житомирського футзалу наше місто стало господарем Всеукраїнського фіналу. Порівнюючи два фінали, що можете сказати про рівень ігор?

- Цього року рівень був вищий. Але порівнювати складно, тому що радикально змінилася структура самого фіналу, сам регламент АФЛУ. Минулого разу у 2016 році, коли ми приймали Всеукраїнський фінал, Аматорська футзальна Ліга України носила швидше просто характер змагань, тобто аматорський турнір. Допуск до фіналу, підбірку в цьому ж році команди проходили більш жорстку.

У цьому сезоні, порівняно з 2016, брали участь тільки чемпіони областей. У чому різниця? Щоб було зрозуміло, у 2016 році брали участь чемпіони усіх змагань. Мається на увазі, якщо в цьому році у нас грав Бердичів, ми проводили обласний фінал між житомирськими і бердичівськими командами, то в 2016 Бердичів мав би змогу напряму пройти, і команд було більше. Якщо я не помиляюся, 26 команд у 2016 році було, але ці команди були в тому числі з таких турнірів, як чемпіонат Бердичева, чемпіонат Жовтих Вод. Тобто це команди, які з місцевого турніру стали чемпіонами і заходили у Всеукраїнський фінал.

Ми вже 3 роки як набули статусу офіційних аматорських змагань з футзалу Федерації футболу України і регламент сьогодні затверджується Федерацією футболу України, Міністерством молоді і спорту, тобто у зв’язку з цим тільки представники регіональних відбіркових етапів, тільки чемпіони мали право брати участь. Якщо в 2016 році це було близько 34 турнірів, і з них приїхало 26 команд, то в цьому році - 19 турнірів і з них приїхали 15 команд. І ті команди, які приїхали, пройшли більш жорсткий відбір у регіональних турнірах, тобто етапи і схеми змагань були складнішими. Отже, в цьому році рівень підготовки та гри команд-фіналістів я оцінюю на порядок вище.

- Як Асоціація футзалу Житомирщини справляється своїм невеликим колективом з таким великим об’ємом організаційної роботи?

- Дуже важко. Дійсно, дуже важко. Це правда, я цього не приховую. Сьогодні, оцінюючи те, що ми маємо в планах розвитку, той об'єм роботи, який виконали у цьому сезоні, - ми вже розуміємо, що ми не справляємось, але тут виникає інше питання.

На сьогоднішній день кількість ентузіастів, готових працювати на громадських засадах, зменшується з кожним роком. Ми маємо проблеми з чим? Кількість роботи збільшилася в рази, а в мене особисто і в Асоціації не вистачає фінансового ресурсу для того, щоб, наприклад, найняти 2 менеджерів, які б отримували пристойну зарплату. Я нічого не хочу сказати, підтримка велика, і я вдячний членам виконкому, кожен робить, що може, це дійсно так, але не вистачає людей, які б працювали на постійних засадах. Мінімум 2 людини – це зарплати кожен місяць, і на даний момент я не маю можливості обіцяти щось достойне для того, щоб вони працювали.

- Які враження від процесів, що відбуваються у внутрішньому українському футзалі зараз?

- Враження позитивні. Я вже неодноразово це підкреслював. Те, що відбувається в Житомирі - це не Житомир такий унікальний. Так, ми працюємо, стараємось, але ми складова загального футзального руху в країні, а в Україні – це складова в Європі і в світі. Зараз футзал набуває взагалі в світі і, відповідно, в Україні, і, зокрема, в Житомирі нових потужностей у розвитку.

- Щоб футзал був на рівні, треба щоб підростаюче покоління займалося постійно. Як з дитячим футзалом у нас?

Знову ж таки позаминулого сезону були такі перші кроки нерішучі, ну і хочу сказати, звичайно, що завжди хочеться, щоб було краще: і ще сильніше, і ще швидше, але ми маємо прогрес. Якщо раніше ми просто проводили серед футбольних юнацьких і дитячих команд турніри у футзальному форматі, то за останні два сезони кількість команд безпосередньо футзальних дитячих у Житомирі, області, та й в Україні, в цілому, зросла.

У минулому сезоні вже грала дитяча Екстра-ліга в Україні і в цьому сезоні навіть у Житомирі. Ми маємо зацікавленість дитячих команд, починаючи з найбільшої школи СДЮСШОР "Полісся" та всіма іншими. Це стосується і "Фенікса", і "Олімпійця" та інших. Плюс до того, ФК "ІнБев" послідовно як клуб Екстра-ліги, вибудовуючи структуру клубу, відкрив школу, суто футзальну, яка вже функціонує. Відкрили академію дошкільної підготовки «FARR» нещодавно. Сподіваємось, що в такій самій прогресії будемо далі розвиватися.

Наші хлопці, вихованці житомирського футболу та футзалу - Денис Бланк та Максим Сєхов у складі юнацької збірної України нещодавно брали участь у міжнародному турнірі «Torneo Delle Nazioni» ("Кубок нації"). Українська збірна посіла третє місце на турнірі, а Денис Бланк став найкращим бомбардиром нашої команди.

- У лютому жіноча збірна України взяла участь у фіналі 4-х чемпіонату Європи серед жіночих команд. Ви супроводжували її до Португалії. Як оцінюєте гру збірної і які враження від Євро-2019?

- Перше, що мають всі розуміти, що це не пересічна подія, тому що вперше в історії світового футболу проводився офіційний чемпіонат Європи з футзалу серед жінок. Тут перше і головне було не те, як зіграють (звичайно в будь-яких змаганнях хочеться перемог), а головне було пройти до фіналу 4-х - першого в історії чемпіонату Європи офіційного з футзалу серед жінок. Їхні прізвища уже внесено в літопис світового футболу.

Як зіграли? Хочу сказати так: зіграли по грі. Дуже шкода, що програли по пенальті росіянкам. На сьогоднішній день, що збірна Португалії, що Іспанії на дві голови вищі за всі інші збірні. Тобто, якщо національна чоловіча збірна вже не перший рік складає конкуренцію навіть грандам футзалу європейського і світового, то сьогодні жіноча португальська збірна та іспанська просто знаходяться в іншому вимірі футзальної майстерності відносно нас. Це питання не до нинішнього тренера, це питання до руху загалом, який тільки починає в Україні набирати оберти, і жіночий футзал починає розвиватися. Нещодавно у нас навіть конкуренції не було серед жіночих команд, один чемпіон багато років; одна команда, яка у всіх вигравала, наприклад, – «Белічанка». Зараз ми маємо вже 4 команди і більше, які борються між собою.

Я скажу, що ні гравці, ні команди, ні тренери, ні майстерність не виховуються, якщо немає сильного внутрішнього чемпіонату. Дівчата наші дуже старалися, вони молодці. Питання у тому, що жіночий футзал в Україні, як такий, на жаль, у нас не культивується стільки років і в такій якості, як у Португалії чи Іспанії. Приведу яскравий приклад. У нас була перерва у фіналі 4-х в Португалії, але зал був підготовлений під УЄФА. Це була перерва між передфінальною частиною, ми не грали. У цей зал просилися команди внутрішнього чемпіонату Португалії щоб провести гру. У них йшла календарна гра між собою, а якщо вже є такий зал зі всіма умовами, вони попросилися, і УЄФА дали згоду. Я був глядачем цього матчу, грали футзальні "Benfica" і "Sporting". Щоб було зрозуміло, 3,5 тис. людей вміщує зал, він був повний. Люди сиділи у формі своїх команд, з прапорами та барабанами, тобто з усією атрибутикою - атмосфера великого стадіону, тільки в залі. Це рівень, це ставлення до футзалу в Португалії і в Іспанії. І, відповідно, вони мають такі результати на чемпіонаті. Іспанія взагалі для мене в іншому вимірі знаходиться.

Сергій Васильович Владико – президент Асоціації футзалу Україні також був на фіналі Кубку Іспанії. Той, хто читає сайт Асоціації футзалу, можливо, читав його велике інтерв’ю, де він сказав, що організація фіналу Кубку Іспанії – це хрестоматійна мета, до якої треба йти, ніхто нічого не бачив вище. Це саме ставлення до змагання, це й фінансування, це культивація футзалу як виду спорту. Це той момент, етап, щабель, до якого ми хочемо і маємо прагнути.

 

Оксана Завацька, Діловий Житомир